Князь Трубецький

“ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ТА ДБАЙЛИВЕ СТАВЛЕННЯ ДО ЗЕМЛІ”

    «Навіть не всі фахівці знають, що вітчизняне виноробство зобов’язане своїм розвитком не лише князю Л.С. Голіцину, але і представнику іншого княжого роду Петру Миколайовичу Трубецькому (1858-1911). Він володів двома підмосковними маєтками – Вузьким та Великим Голубиним – та був куратором початкових земських училищ в селі Конькове. Всі ці населені пункти вже давно знаходяться в складі Південно-Західного округу столиці. Їх назви перейшли на розташовані поблизу нові житлові масиви. Петро Трубецький був типовим російським паном, який любив добре поїсти та весело жити, поціновувачем породистих коней та шикарних жінок, що врешті-решт його і згубило.

    Мати Петра Трубецького Любов Василівна, уроджена графиня Орлова-Денисова(1828-1860), померла, коли він був ще дитиною. Тому князя виховувала її сестра – графиня Соф’я Василівна Толстая (1817-1885). Від неї до П.М. Трубецького і перейшло Вузьке. Князь його купив, але по факту це була формальність, на що вказує сума в документах: усього 3500 рублів.

    1 жовтня 1884 року П.М. Трубецький одружився з княжною Олександрою Володимирівною Оболенською (1861-1939) – дівчиною красивою та владною. Через декілька років князю довелося перебудувати постарілий панський будинок у Вузькому, враховуючи потреби молодої сім’ї.

    За часів, коли маєтки приходили в запустіння, князь П.М. Трубецький був абсолютно впевнений, що якщо дворянство і вціліє як клас, то воно повинно отримати приклад відповідального та дбайливого ставлення до землі. Коли князь отримав через свого діда Орлова-Денисова маєток «Козацьке», розташований в 70 км на північний схід від Херсону, він розширив його до площі в 67 000 акрів. Згодом він перетворився на зразкове виноробне господарство.

    Перші виноградники були закладені у 1896 році. До 1910 року вони займали вжеблизько 200 десятин, і там вирощували такі високі за якістю сорти, як піно-фран, піно-грі, совіньйон, каберне та рислінг.

Виноробня князя Трубецького випускала 14 найменувань сухих столових вин.

    Переробка винограду відбувалася в Козацькому, де були побудовані виноробнята величезний підвал для зберігання вин, обладнані за останнім словом тодішньої техніки. У 1900 році вина, вироблені Трубецьким, вже були удостоєні гран-прі на Всесвітній виставці у Парижі, а в 1902 році отримали вітчизняну премію за краще російське виноградне вино. Згодом Трубецький зайнявся виготовленням легких десертних вин. В липні 1910 року в продаж випустили три сорти: кларет десертний, вино типу французького шато-ікем та рислінг. За біле столове вино із рислінгу типу мозельвейн господарство Трубецького нагородили золотою медаллю на Одеській фабрично-заводській, художньо-промисловій та сільськогосподарській виставці 1910 року.

    Петро Трубецький почав службу по відомству Міністерства внутрішніх справ іпротягом багатьох років послідовно займав відповідальні виборні посади, спочатку Московського повітового (у 1887-1889 роках), а потім губернського (до 1906 року) предводителя дворянства. Підчас першої російської революції князь став одним із засновників Союзу російських людей – тоді чи не єдиної чорносотенної організації в Росії. Після наради губернських предводителів дворянства 12-16 червня 1905 року, на якому прийняли резолюцію про необхідність якнайшвидшого створення системи народного представництва, стало очевидно, що Трубецького не переоберуть на черговий строк. Добре це розуміючи, князь вирішив сам відмовитися від посади предводителя. Приводом послужило його обрання в Державну раду від дворянських общин, що змушувало його частіше бувати в Петербурзі, аніж у Москві.

    У Держраді П.М. Трубецький згодом очолив земельну комісію – справа знайома ійому до душі. У свій час він був головою партії центристсько налаштованих депутатів, в чому вбачався знайомий лібералізм, так як головами груп та партій ставали, як правило, лише особи, які потрапили у верхню палату російського парламенту не через вибори, а за призначенням особисто Миколи ІІ.

    Петро Трубецький раптово помер 4 жовтня 1911 року. Він був вбитий одним ізйого племінників Володимиром Григоровичем Крісті. Трагедія сталася в Новочеркаську, куди з’їхалися сім’ї Трубецьких та Крісті. В той день відбувалася урочиста церемонія перенесення праху донських військових діячів, серед яких був їхній предок, герой Вітчизняної війни 1812 року, козачий отаман граф В.В. Орлов-Денисов, в усипальницю тільки-но добудованого військового собору. Завдяки такій спорідненості ця гілка Трубецьких традиційно належала до козацтва. Самому П.М. Трубецькому належав козачий пай в П’ятиізбанській станиці 2-го Донського округу, а у 1883 році чергове дворянське зібрання Війська Донського обрало його почесним куратором Нижньочирської чоловічої прогімназії. До козацтва збиралися приписати і молодшого брата Володимира Крісті – Віктора – студента Петербурзького університету, і вісімнадцятирічну сестру Соф’ю. Тому з собою привезли багаті подарунки, які традиційно вимагалися від осіб, яких приймали козаками у свій склад. Простоявши нудну траурну церемонію, П.М. Трубецький вирішив розважитися. Разом з дружиною свого племінника, красунею-блондинкою Марією Олександрівною Крісті, уродженої Михалковою (1883-1966), – двоюрідною прабабусею відомих режисерів Микити Михалкова та Андрона Михалкова-Кончаловського – він вирушив кататися на автомобілі. Пара прибула на вокзал і зручно влаштувалася в особистому вагоні князя. Провідника відправили за кавою та коньяком. Перед самим його поверненням до вагону увірвався розлючений чоловік, який довгий час розшукував свою половинку, і не промовивши ні слова, вийняв браунінг. І ряд прекрасних маєтків в одну мить залишився без свого власника. Дама спробувала допомогти ослаблому, та вже було запізно. П.М. Трубецький помер у неї на руках через декілька секунд після пострілу, не дожив до своєї п’ятдесят третьої річниці, шумне святкування якої планувалося наступного дня. «Божевільний чоловік мій вбив князя!» – сказала блондинка провіднику, коли той забіг до вагону.

    «Ми втратили в ньому не лише видатного діяча держави, суспільства, сільськогогосподарства і, зокрема, виноробства, – смерть забрала чарівливого чоловіка, з доброю чуйною душею, який доброзичливо ставився до всіх, нікому не відмовляв у допомозі!», – говорив про П.М. Трубецького на засіданні Комітету виноградарства Імператорського товариства сільського господарства південної Росії член комітету В.А. Бертенсон (князь очолював цей комітет).

    Трагедія у Новочеркаську викликала широкий громадський резонанс. Постаті такого рангу і положення, як П.М. Трубецький, як правило, не часто гинуть через романи з чужими дружинами. А враховуючи родинні зв’язки, ця історія виглядала особливо непринадно. Щоб не допустити оприлюднення небажаних деталей, його вдова-княгиня Олександра Володимирівна клопоталася перед імператором про припинення розпочатого тоді слідства. Микола ІІ прислухався до її прохання, і скористався своїм старовинним самодержавним правом висилки провинних дворян в свої маєтки із забороною права виїзду.

    З боку може здатися, що з убивцею повелися дуже м’яко, проте це не зовсім так.Справа в тому, що у Росії в той час вже існував суд присяжних, який у подібних випадках виправдовував чоловіка при наявності очевидних доказів невірності дружини. А доводити справу до суду Трубецька дуже не хотіла.

    Маєтки Петра Трубецького успадкувала його вдова, Олександра Володимирівна. Однак господарство велося під керівництвом його старшого сина, хорунжого лейб-гвардії Козачого полку Володимира Петровича Трубецького (1885-1954), який був змушений піти у відставку. Неминучим наслідком трагедії стало розлучення між подружжям, уплутаним в цю історію. Марія Михалкова повернула своє дівоче прізвище і вдруге одружилася вже у 1913 році. Її новим обранцем виявився інший племінник П.М. Трубецького – Московський повітовий предводитель дворянства Петро Володимирович Глєбов (1879-1922), який входив до складу міського Центрального комітету партії «октябристів». У 1915 році у них народився син Петро, майбутній народний артист. Широку популярність йому принесло виконання ролі Григорія Мелехова у фільмі «Тихий Дон».

    У 1917 році Володимира Крісті, як особу, яка дуже натерпілася від царського режиму, назначили комісаром Тимчасового уряду в Бессарабії, і після утворення там свого парламенту він займав у місцевому уряді посаду «директора внутрішніх справ». Востаннє Трубецькі побували у Вузькому в 1917 році. Прямо з маєтку після жовтневих боїв в Москві не в сезон поїхали в курортні Єсентуки. Трохи пізніше Трубецькі емігрували.

    У 2006 році виноградне господарство відвідав правнук князя П.М. Трубецького – Петро Георгійович Брюн де Сейнт Іполіт. Він привіз з собою копію книги сина Петра Миколайовича – Володимира Трубецького «Історія одного господарства», з якої ми знаємо всі деталі становлення і розвитку єдиного історичного шато країни. Він писав:

    «Мій батько любив простори степу, повітря, плодючість цих степів, повністю віддаючись благодаті природи, чарівності південного сонця, силі, соковитості та багатству цього півдня. Незмінним помічником та його другом був син старого управителя – Адольф Якович Шмідт, і вдвох вони обмірковували та облаштовували велике Козацьке господарство… Будівлі росли як гриби. Ніколи не забуду того, як будували виноробні та підвали – величезне приміщення, яке уміщувало 180000 відер вина».

    «Батько, під впливом відомого винороба князя Льва Сергійовича Голіцина, захопився цією думкою. Разом з Голіциним вони найняли катер і довго досліджували течію Дніпра, заїжджали до всіх прибережних поміщиків і, нарешті, вирішили закласти в Козацькому великий виноградник. Голіцин дослідив ґрунт і, знаючи приблизну кількість опадів, враховуючи сприятливий для висадки виноградників схил берега Дніпра, вмовив батька посадити 200 десятин виноградників виключно вищих столових вин Рислінга та Каберне».

    За матеріалами статті Михайла Коробко «Зірка та смерть Петра Трубецького», 13.02.1999, Московська правда TRUEBASE.RU База даних преси, а також з використанням архівних матеріалів.

0